«…і забули нагад, що говорить до вас, як синів: Мій сину, не нехтуй Господньої кари, і не знемагай, коли Він докоряє тобі. Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б\'є кожного сина, якого приймає!..»
Євр.12:5-7; 11.
Чомусь, забула хто я є,
Що Ти, Господь, завжди Той Самий,
Твоя любов навік живе,
Хоча караєш, докоряєш.
Забула: «Ви – народ святий»,
Забула: «Ви – священство царське».
О, Господи, Ти – Бог живий!
«Скидай лахміття грішне, рабське».
Печалі, смутку я не жду…
Та Ти все бачиш, направляєш,
Коли з гріхом дружу, живу,
То по-любові Ти караєш.
Та Ти приймаєш! Такий Бог!
Цю милість важко зрозуміти:
«Ти не одна, підем удвох,
В терпіннях хочу тебе вчити.
І ти научена збагнеш,
Як важко мусив Я терпіти.
Не осуд, прощення приймеш.
Я буду, буду Я любити!»
Відкинув…не хотілось жить…
А Він промовив: «Я – приймаю».
Спіши і ти, як Я любить,
Скажи усім: « Я їх прощаю.
В твоїх печалях й Я скорблю,
І вчу, як батько учить сина.
Та Я – приймаю, Я – люблю!
Не забувай, що ми родина!"
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Не от дел - Лариса Зуйкова Добрыми делами не оправдается пред Господом никакая плоть, иначе Христу не нужно было бы умирать, но Он умир за нас, когда мы были ещё грешниками. На этот текст один брат написал мелодию.
